Пробачте,рідні,що давно
Я не ходив до вас у гості.
Вже знову сіре полотно
З дощем осіннім ломить кості.
І пада з клена жовтий лист,
Лягає лячно на могилу.
Все відкладаю на колись
Зайти до вас, хоч на хвилину.
А може завтра на обід
Наллю гіркої й пригадаю
Наш непростий галівський рід,
Що приблудив до цього краю.
Згадаю татові пісні
І мамині чомусь з журбою,
І забреду, немов у сні,
В моє дитинство з головою.
А потім юність. Шум дощів,
І вже трава в покосах в'яне.
На жаль не думав,що батьків
На цій землі колись не стане.
Летять, я бачу, журавлі,
А може, душі?Я не знаю.
Схилюсь над горбиком землі,
Сльозою пісню проспіваю.
© Copyright: Виктор Гала, 2012
Свидетельство о публикации №11210319265
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374623
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2012
автор: Віктор Гала