Коли у Європі заграви заграли,
прийшли комісари зі сходу з імли.
Чим дишуть червон вони показали,
багато щасливців до лісу втікли.
А тих, що не встигли на бійню погнали
під кулями Берії клятих катів.
Життя своє юне за Сталіна клали
в чужинській сторонці бодай він згорів.
За кОго і защо хіба вони знали,
приреченим шати смертей одягли.
Як схили Дніпра голірУч форсували
без зброї мільоном назавжди лягли.
Похилену стеллу в грудях обеліска,
ховають у листі своїм ясени.
Зажурені клени стоять у підліску:
загублена юність в тернах війни.
А скільки вкраїнців без обелісків.
Уже не можливо й могил їх знайти.
Героям , що гинули за Вкраїну
лише віднедавна становлять хрести.
Ще й досі червона приблуда в законі
спішить пофарбована в світле вести .
Стоять, як болвани чужинці в бетоні:
Ідоки ми будем образу нести ?
В яругах розкидані наші могили ,
Дніпро їх єднає з обох берегів.
Вас просить Славутич втомилися схили,
Очистіть його від чужинців - щурів.
Аби вас лиха всіх година забрала,
не лізьте , як пошесть і з різних боків
аби не мішати триматись за рало.
Що вмієм, як предки із сивих віків .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374568
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 31.10.2012
автор: Дід Миколай