Вазон

Мені  наснилось  літо..
Цвіла  тоді  трава..
Своїм  духм'яним  цвітом,
Не  видно  з-поміж  трав  -
Цвіли  кульбабки.
У  сні  я  залюбки,  тікала  в  далечінь.
До  чистої  води,  згинала  свої  плечі.
І  сонечко  мене  своїм  промінням  гріло,
Так  легко  було..
І  не  томно,  не  було  гамірно  і  сумно,
Не  чула  болю  і  невдач,
І  скрути,  й  перемоги.
Все  було  якось  добре  так,
Світилась  далечінь..
Не  був  цей  світ  убогим,
В  нім  була  тільки  я.
Писала  все  спочатку,
І  думала  тебе  в  цей  світ  не  запишу..

Тремтіла  гілка,  серце  билось.
Щось  спокій  мій  запозіхав.
Я  так  і  знав,  я  так  і  знав..
зітхав  він,  і  зітхав.
Невже  колись,  якесь  життя,
Заставить  серце  це  не  тліти,
І  ділось  десь  те  каяття,
Яке  держало  тебе  в  світі..
Пиши  його  в  життя  своє..
Хай  ходить  десь  далеко!
А  доля  пожаліє,  відверне  всі  стежки.

Відкрила  очі.
А  в  хаті  спокій,  цвіте  вазон.
Тихенько  сплять  дві  дівчинки  малі,
О,  Боже,  дякую  тобі!
За  ці  маленькі  дві  дитини..
Яке  це  щастя  на  землі,
Як  ти  комусь  потрібна.
Ти-  мама,  весь  світ  тобі  в  коліна,
І  сняться  тобі  сни,  що  ти  Володар  світу..
Що  пишеш  заново  життя,
Для  цих  дівчат,  і  чуть  для  себе.
Ти  просиш  долі  щастя  і  буття,
Для  цих  дівчат,  і  чуть  для  себе.
І  буде  так,  як  ти  захочеш,
Хитають  квіти  у  вазоні,
Які  зацвіли  перший  раз.
Бо  перший  раз,  ти  знаєш,  що  робити,
Бо  перший  раз  в  житті-  ти  знаєш
Як  треба  жити.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373948
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2012
автор: Емілія Згарда