...вона була тишею й гомоном гір,
Лавинами й водоспадами,
Нутрощами й шкірою...
Все сміялось із нею коли сміялась вона,
Коли плакала, все сповзало слізьми.
“Ось на що схожа ти...”
Він вже не рахував годин, день змінював ніч, ніч змінювала день, сни гнались один за одним.
“- Хто ти?” десь посеред своїх нічних сновидінь він промовив тихим голосом, але голосом надто тихим, ніхто не чув його слів. Він бачив жінку, котра легко та грайливо оминала його ложе. Втікала постійно, скільки б її не кликав. А дні все далі з ночами бавились.
Сьогодні спокій втамовував очі, сну не було, а значить і вона лишиться поза межами його свідомості. Все зникало в темряві, чоловік став спостерігачем власних думок, які нічними птахами порозлітались на полювання. “- Сьогодні її не зустріну” - повернулась крилата й полонила простір, та в ту ж мить він почув радісний спів, райдужний гомін квітучими барвами сповнений. Гучно лунала пісня невидимого створіння, ніхто не в змозі так леліяти Ніч:
“...моя темноволоса спокуснице, згубнице,
Моя мила,невтомна любов,
Німфи всі позбирались у танці тут,
Я співаю, а вони омивають чарами,
Витанцьовують тобі хвалу”
Все гучніше й гучніше... і раптом змовкло все, стало тихо. Чутно було лише серце, яке намагалось дізнатись, хто ж збентежив його, що з швидкістю дикої лані вистукує. Чоловік далі йшов, він знав, що десь там знову вона. Він поволі рухався, пестив долонями гілля, а воно тим часом торкалось його, іноді до болю.
Знову спів заполонив простір, та цього разу пісня звучала мотивами ніжності, спокою та любові, прокрадалась у найпотаємніші закутки цієї ночі.
Вона лежала на схилі, торкалась кінчиками ніг джерельної води. Оголена богиня гріла тілом, оповите молочним шляхом, землю під собою і та співала в унісон з нею. О, як все ніжилось в її присутності, як Природа піддавалась чарам та милувалась своїм відображенням в ній. Він опустив повіки, наче обороняючи зір від звуків...одна лиш мить і вона стояла перед чоловіком. Грайлива посмішка відобразилась на обличчі і зорі зійшли у очах. Волосся гірськими водами спадало на плечі, груди. Чоловік зрозумів, що вона не доповнення, вона не належить цьому, це все належить їй, це все — вона.
- Хто ти? - І гучний сміх обійняв все довкола
- Хіба ти мене не впізнав?! Ти так довго йшов до мене. - І чоловік зрозумів хто чарує своєю красою його.
- Ось, як виглядаєш ти, моя Свобода.
- Так, саме твоя Свобода, і у всьому, як ти помітив, я — жінка. Ох, мені так подобалось коли ти називав мене Північною Вершиною, мій дорогий мандрівник. Але що ти ще робиш тут?! Невже тобі не потрібно йти далі?! Чому зупинився на шляху своєму, невже заблукав?!
- А де я маю бути, як не біля тебе, з чиїх рук маю впиватись і втамовувати спрагу?!
- О, мій милий!- Вона торкнулась рукою його обличчя і холод огорнув чоловіка, він відчув, як почала замерзати його шкіра, почав відчувати дику біль. - Що відчуваєш ти?! Біль та холод, бо ти не маєш бути вогнищем, і до тебе не мають тулитись, як до того, хто генерує тепло. Ти зійшов на найвищу Вершину свою, вдихав чисте повітря моїх небес, тепер ти маєш спуститись з вершини в глибини свої, найтемніші печери самотності. Відчути себе з середини. Хто ти зараз і ким будеш після, це ще маєш зрозуміти ти. Дорога буде тривалістю у Вічність, але як і мене, ти любиш її, то ступай стежками пізнання. Скільки всього і всіх трапиться тобі, стільки будуть вмовляти звернути та лишитись з ними, будуть зваблювати любов’ю. Іди від них, як від прокази, бо і любов їх хвора та пагубна. А що любов для самотнього?! Не один раз тебе захочуть убити, не воюй з ними, вони лише паразити на землі по котрій ти ступаєш. Не витрачай своїх сил надаремно, бо ворог твій близько, ближче ніж ти думаєш, бо ворог твій — ти сам.
- Тебе я також маю покинути?
- Не думай про мене. Очистися в потоках моїх. Всю кров віддай на поталу швидкоплинним водам і серце своє зупини. Нехай бруд змиють крижані води, і попіл вже твій не потрібен тобі, надто довго ти носив його за плечима. А я лишусь твоєю вірною подругою і я буду чекати тебе там. А тепер рушай...
І стихло все...
“...я буду чекати тебе там”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373573
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.10.2012
автор: Ваньоха Р.