Надворі осінь легкокрила...
Нема спокою від думок.
Що з тебе я це знов створила?
ПіднЯла вище від зірок .
А ти такий самолюбивий.
Мені наказуєш: терпи!
А ще зрадливий, вередливий.
Якщо сердитий - замовчи!
Терплю, надіюсь дні і ночі...
Та, може, вже згада колись.
Від сліз червоні уже очі.
Хіба ще нерви не вляглись?
Давно вже півні проспівали,
А я не сплю, дзвінка все жду.
Та ще думки замордували:
А що як прийде? Що скажу?
Що він найкращий в цілім світі,
Що з ним життя, як у раю,
Що довподоби його сіті
І що щасливою стаю?..
І знов не сплю... В чеканні ночі...
А раптом кине еСеМеС?...
Такі от справи тут жіночі.
Такий нелегкий цей процес...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373450
Рубрика:
дата надходження 26.10.2012
автор: Н-А-Д-І-Я