Спокуси час, на землю впали зорі,
Неначе випали з дірявого мішка.
Блідий, немовби у великім горі,
З-за хмари місяць висунув ріжка.
Пориви вітру хмари, наче хвилі,
Женуть по небу ген за небокрай.
І місяць їх затримати не в силі,
Хоча ріжком чіпляється за край.
Пливе по небу, у безкрайнім морі,
Причалив до дзвіниці, до хреста.
Тремтить осика і тріпочуть зорі.
Не можу спати, хоч лічив до ста.
Думки рояться і тривожать душу,
В твоїх обіймах, як свіча, згораю.
Шепчу молитву і страждати мушу,
Не каюся, що я тебе кохаю.
Моя молитва ще дійде до Бога,
Обоє грішні у своїм бажанні.
Та не страшить незвідана дорога
І перепони в нашому коханні.
27.11.2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373314
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2012
автор: Мирослав Вересюк