Не треба ,певно,доливати в каву молока,
нехай темній,нехай насичується гуща.
Пітніє шкло в оправі окуляр,
а на підлозі розвалився старий,зачуханий футляр.
Так важко дихає вона,
в пустому домі хрип звучить гучніше ніж зазвичай.
Одівши покоцаний светр на неї,
ним оволодів відчай.
Скільки всього було,
скільки над головами листя кружляло,
скільки дощів життя на простинь їхню пролляло.
А тепер над ним одним лиє.
Просохли над мисом старезні трави,
а йому зосталася ця любов.
І надщерблена кружка з під кави.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372985
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2012
автор: Мері Benovski