Це повернення сезону дощів
Вікна кричать моєї домівки
Хто ж ти така яка без ключів
Входить до оселі чоловіка і жінки?
А давай без імен
Коливають парфуми урбану образ
У вікнах вогонь дає Прометей,
Щоб відчепити груду образ
Суєта це не ми, німий
Той хто метушню відчуває, як спокій
Своїм повсякденним словом не мий
І зустрічатимеш простору дотик
Галасливі квартири в полоні сімей
Паливом тхнуть гнітючої сірки
Вікна кричать стоном людей
Миттю від цього падають зірки
Б’ють капюшони кайфом на сполох
Крони дерев активують багаття
Найкращим вчителем стане ворог
Погляд ведеться на спокусливе плаття
Буря спокою кидає зародок
В глибинну ущелину засухи везіння
Це посилання винагорода
Без оголошення на потрясіння
Спасибі, спасибі за кожну мить
За кожну новину, за кожний подих
Навіть коли нестерпно болить
Я споглядатиму Єдиного дотик
І не в сліпу, ніякому разі
Авангард вірний вказує напрямок
Смакую буттям в нічному джазі
Яке показово виставлено на ярмарок
Тут безкоштовна осіння цнота
У струнах незграбного контрабасу
Кожна краплина це нота
Яка змиває будь-яку образу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372937
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.10.2012
автор: Віталій Попович