Хлопець на ім’я Миколка
Вчиться в третім класі.
Скаче, наче швейна голка,
В хаті й на терасі.
Ну, а вчитися не хоче,
Книжок не шанує.
Мама зранку: «Вставай, хлопче!
Губоньки надує,
Йти до школи не бажає.
Кривиться комічно.
Та підручники збирає
І кладе в наплічник.
Книжка «ЯДС» Миколи
Плаче. Сліз – на вазу.
Йти не хоче з ним до школи,
Бо її образив.
Вирвав з неї три сторінки
З соком мандаринки.
Кинув книжкою до стінки,
Стер чверть обкладинки.
Край листка загнув в ній зранку,
Як вірш «У музеї»
Читав. А ще за сніданком
Чай пролив на неї.
Розридалась гучно книжка.
Стало їй так гірко!
Мала б ніжки, як мишки,
Утекла б у нірку.
Книжчин плач сестра Ірина
Вчула, прискакала.
На Миколу насварила,
Книжку обійняла.
В ній сторінки всі уміло
Вона розігнула,
Розірване – заклеїла,
Зовні – обгорнула.
Закарлюки постирала,
Не лишила й міту.
Тоді братові сказала:
«Книга – світло світу!
Знань, порад у ній багато,
Слів запас нетлінний.
Книгу треба шанувати!
Скарб вона безцінний!»
«Вибач!» - мовив він їй лунко.
Та: «Гаразд, Миколо!»
Хлопець вклав її у сумку
І побіг до школи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372344
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)