Я Ж КАЖУ…

Монолог  з  похмілля
(Виконується  повільно)


Із  нічого  вийшла  сварка.
Звісно,  винна  в  тім  дружина.
Застрибала,  мов  пружина,
мов  на  сковорідці  шкварка.
«Знову,  йолопе,  напився!»
Це  мені  така  подяка.
Я  кажу  їй:  «Вгомонися.
В  тебе  нерви  не  в  порядку.
Я  кажу,  що  випив  краплю.
Зовсім  трішки.  Кілька  грамів».
«Брешеш!  Кілька  кілограмів
лигонув!»  Кажу:  «Не  каркай.
На  шабашці  за  роботу
Я  зірвав  тверду  валюту».
«Нащо  ж  п’єш  гірку  отруту?!
Більше  збитків,  ніж  доходу!»
Отако  поспівчувала.
Я  зізнавсь:  валюту  випив.
На  закуску  бартер  вибив.
Й  не  таке  в  житті  бувало.
І  нарешті  розторочив,
що  таки  рідка  валюта
найтвердіша  нині  тута.
«Нащо  ж  голову  морочиш?!
Ти  б  шабашів  краще  вдома!»
«Так  а  ти  ж  не  наливаєш.
Правда,  бартер  завжди  маєш».
«Не  варнякай.  Спи,  ледащо!»
Я  кажу  їй:  «Годі,  мила.
Все  о’кей.  Не  треба  злиться.
Вранці  дай  лиш  похмелиться».
«Ге-еть!»  І  двері  зачинила.
І  стою  я.  І  печалюсь.
Отака  вже  клята  доля.
Я  ж  кажу,  ну,  випив  з  горя.
Що  не  так,  я  в-вибачаюсь.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372202
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 20.10.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА