Сиділа в лузі дівчина
І пісню нам співала.
Співала пісню про любов
Якої ще не знала.
Як на Купала погадала,
Вінки у воду запускала.
Якби ж вона тоді лиш знала,
Що в день цей милого пізнала.
Лиш поглядом вже проводжає,
Як вінок її скоріш зникає.
А далі хоче лиш одне
Знайти цвіт папороті ще.
Як за легендою ведеться
Лиш на Купала цвіт знайдеться.
А хто знайде його в ночі
До скарбів триматиме ключі.
Пішла самотня в ліс блукати.
Хотіла щастя відшукати.
Але не в силі вже знайти
Не знає куди далі йти.
В ту ж саму ніч час не втрачали
І хлопчаки скарби шукали.
Проте не знали ще вони.
Що їх чекає впереді.
Із жадності усе сварились.
Вже їхня дружба не цінилась.
І врешті-решт вже розділились
І у лісі десь вони поділись.
У марних пошуках блукали
Скоріш за все вже заблукали.
Даремно сили витрачали
Вони нічого ще не мали..
В одну й ту ж мить, хоч й випадково
Знайшли цвіт папороті двоє.
Один хлопчина і дівчина.
Вже пізня була тоді година.
Та поглядом коли зійшлись
За цвіт забули й поклялись.
Кохати вічно й бути разом.
І квітку цю оберігати.
Вони ж за цвіт завжди мовчали,
Та місце це не забували.
І кожен рік сюди ходили
Бо тут любов свою зустріли.
І кожен рік сидить дівчина
І пісню нам співає..
Як на Купала цвіт знайшли
Й кохання відшукали.
Нехай не вірите ви їй,
Нехай, проте я знаю,
Що в лісі папороті цвіт
На нас в цю ніч чекає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371355
Рубрика: Поема
дата надходження 17.10.2012
автор: Вікторія Корицька