Кохати ми лише вчимося,
Ніхто ще не пізнав усіх азів.
А може і пізнав? Та ні. Здалося...
То лише ехо самолюбних слів.
Піднятися від щастя до небес,
Упасти.Тіло на шматки...Де рай?
А стан від ейфорії непомітно щез,
То ти пізнав, що серце має край.
Здавалось, що навік на очі,
Лягла,як вугіль темна пелена...
Та знову ти шукаєш руки ночі,
Бо раз по раз ввижається ВОНА...
ВОНА...Та сама невторна і єдина,
Та, що не спить вночі коли тебе нема.
Та що тобі народить сина,
І захмеліє він любовного вина.
Та,що не знає ні страху,ні болю,
Що зустріча тебе удома кожну ніч.
Та,що закутає любов*ю,
І з розуму зведе, шептавши полум*яну річ.
Навіки разом! Час побілить скроні...
І стрілка робить коло знов і знов.
У вічність! Переплетені долоні...
Навіть тоді,як смерть схолодить кров.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371134
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2012
автор: Marianna Alvares