Буває мить - здається зайвим слово,
Лягають всі слова на денце серця...
Збагнена всім - це мова лиш Любові,
Основа всіх основ, що світ оновить
І відчиняє всі незримі дверці
До диво-сфер, в яких панує світло,
Що струменить із віч, по вінця щастя,
Де спокій, благодать, одвічне літо,
В яких людська душа себе наситить
Теплом по вінця... Там не носять маски,
Немає фальші, справжнє все достоту -
Чуття і дотик, музика мовчання,
Єднання душ, складання в серця соти
Бажань і мрій, любов там є оплотом
На всі віки, аж до часів останніх...
Буває мить - єдине важить Слово!
У мить зневіри ліком є найбільшим,
За крок до прірви дружнє слово зловить,
Не дасть пропасти, поверне основу.
З вуст мудреців слова лунають віщі,
Поет-провісник мрії окриляє,
Крізь простір-час він словом мостить стежку,
Що приведе колись когось до раю.
Слова пісень про вічне небо-краєм
Летять птахами й Вічності належать.
Є оберегом матері молитва,
Коли дитина збилася з дороги
Чи десь кривавить ранами у битвах...
Слова - мов щит, неначе промінь світла,
Що тне пітьму віків. Слова є Богом!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369936
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.10.2012
автор: валькірія