Так прагну найбільше дізнатись про... себе,
Здолати стежки всі круті й небезпечні,
Збагнути, як Час, що пронизує небо,
Щомиті лягає на Вічності плечі.
Так хочеться крила собі відростити,
До янгольських сфер проникати іскристих,
Навчитись слова пропускати крізь сито,
Що лжу відрізняє між зернами істин.
Так хочеться спити любові по вінця,
Поразки і злети - на денце до серця,
І відбиток власний знайти в половинці
Душі, що десь бродить в життя круговертях.
Якби ж хто придумав такого рентгена,
Що душу людини просвітить наскрізно,
І ніші, в яких причаїлася темінь,
Наповнить враз світлом, допоки не пізно...
Мабуть, ці бажання й самій незбагнені,
Нуртують в мені, проганяючи спокій.
Та знаю - допоки ще кров в моїх венах
Пульсує нестримно у битвах буремних -
Душею літатиму я надвисоко!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369772
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.10.2012
автор: валькірія