В кінотеатрі пусто і немає світла.
Я сам-один жую попкорн,
Дивлюсь німе кіно на великому екрані,
Яке, напевно, триватиме вічно.
Просто...
Я витягаю з кишені будильник,
Заводжу його на невідомо-коли.
Я людина без снів і біографії,
Заводжу, щоб знерухомити тишу в залі.
Просто...
Хочеться кави... Чайник холодний,
А ставити воду якось впадло.
Хоч, правда, можна й вина:
Болітиме горло ангіною тиші.
Просто...
Знімаю трубку зі свого телефону,
Слухаю чиєсь збуджене дихання
Й приглушене биття серця,
Так, ніби кроки до краю ночі.
Просто...
То моя муза десь бомжує, і вештається,
Де захоче. Живе на вокзалах, годує
Голубів учорашнім соняшником із кишені.
Я відпустив її, як варто відпускати жінку.
Просто...
На столі горить свічка, поряд — ікона.
Голуб квапливо викльовує правди зерно.
В його очах відображення ікони,
На холодні лапки скрапує гарячий віск.
Просто...
І знову аркуші страждають від чистоти,
І ти не мариш запахом ілюзій,
Коли, як тіні в світлі, зникають друзі.
Просто ти
всього-лиш-на-всього
бажаєш простоти.
Просто...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369663
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.10.2012
автор: Ноїв Ковчег