Коштовний камінь в дорогій оправі
зняла з руки й поставила на стіл,
а потім вже промовила при каві:
"Якби змогла, то не пішла б, повір!"
Йому з очей нестримно лили сльози.
Він їх спинив би, якби тільки міг.
Але вони сіяли, мов алмази,
біля її чужих і рідних ніг.
В її руках у сто карат світлина -
із дому хтось прислав, немов на зло.
На ній її маленька Україна -
із бантиками "диво" і село.
Ну, що йому сказати на прощання?
Сам відповідь в очах її знайшов:
на світі є понадземне КОХАННЯ,
та над кохання в світі є ЛЮБОВ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369459
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2012
автор: всесвіт