Я в повній темряві. Немає сил кричати.
Ця тиша з*їла весь ентузіазм..
На серці рани.. тяжкі, мов стигмати..
Зашиті рани.. сотні тисяч раз.
Для моїх снів немає в житті місця.
Так як на кладовищі місця для могил..
Сльозами повен келих, аж по вінця
І не врятує мене ніжний херувим..
Бо я загублена в пустім безладнім світі..
Бо я ще вірю в щирі почуття..
Бо знаю: не є святі ми..але й не грішні..
Бо я ще хочу вирватись із небуття..
Я не стомилася.. та вже немає сил кричати..
Я подумки до неба в ніч звернусь..
Хоч знаю – це абсурд чекати допомоги..
Я буду в пустоті.. але не здамся.. я клянусь!!
Я обіцяю – я вистою удари долі!!
Я відроджу із попелу любов..
Я наче сильна, хоча й зросла в неволі..
Та я не маю сил кричати.. знов!!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369291
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.10.2012
автор: Доця Люцифера