У грішний світ, безумний і невтішний,
рвалась на волю неземна любов.
Прагла жити, вирости, цвісти, мов вишня,
дарувати щастя, полонити душу знов.
Та падала любов, кричала на колінах,
просила милості, мов спрагле те дитя...
Та бачила лиш біль, серця в руїнах.
У чім її провина? За що таке життя?
Вона рвалась на волю, щоб ясно горіти,
щоб запалювати іскри у їхніх очах,
дітей ростити, разом щоб старіти,
тримати теплий шарф на її плечах...
На світ рвалась любов й зовсім не знала,
що слова кохання всі спалені вогнем,
що всі серця, які колись палко кохали
дотла згоріли, одним самотнім днем...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368350
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.10.2012
автор: Віталія Абрам'юк (Івасюк)