Останнім часом він ішов заплаканий до чужого дому,
Бо де не глянь - усюди блукала війна.
Він бачив голод, страх і втому -
Для дитячих очей картина страшна.
У нього вже не було більш дитинства.
Війна забрала і батьків, і малесеньку сестру.
До ікони моливсь:"О,Маріє Пречиста,
Забери і мене,бо я сам пропаду!"
Йому було лиш тільки десять літ,
А вже був без батьків і хатки.
У сні,серед всіх цих бід,
Кричав: пустіть мене до мами і до татка!
Його у підвалі знайшла старесенька бабуся.
І дивиться : хлопчик - без ручки і ножки.
Заридала.Поклялась:"я їм помщуся!
А ти терпи ще,хлопче, трошки!"
Вона його обійняла легесенько за плечі,
Подала йому сухий огризок хліба.
Та сталось так, що куля пролетіла.
Він поховав її у той же вечір...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367327
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 28.09.2012
автор: Ада Синьоока