Україно..Скільки в цьому слові
До болі ніжної та рідної любові,
Пісні скільки, почуттів та мрії,
Історії шляхетної та нації надії.
На землях цих колись жили наші предки,
Саме тут культури українців осередки.
За цю землю боровся наш народ,
Життя віддаючи, він здобував свобод.
А зараз… гляньте ви навколо! Оберніться!
Руїни знову..Люде, схаменіться!
Матір рідна, Україна, плаче як дитина:
Обкрадена, знесилена, та в одній свитині.
Ну чуєте, як жалісно дзвенить вода в струмку?
Не чуєте, як пташки вигукують в гаю?
Не чуєте, як стогне знесилена земля?
Не чуєте, як Україна молитву співа?
Не чуєте, не бачите..не знаєте нічого!
Хлопи ви, нелюди, іроди, душею убогі.
Все про себе дбаєте, про свою утробу,
А країні що? Простолюдинам? Що народу?
Хіба це правда наша? Хіба це воля?
Ні..Це час тяжкий, країни недоля.
Хіба ми варті цього? Знаєте, а варті:
Дарма, що бідні, дарма, що небагаті.
Не схиляймо голови, очей не ховаймо,
А за відродження, народе, всі разом вставаймо!
Бог простить, історія – нізащо
Роки грішні, недобрі та пропащі.
Може, ще повернеться слава твоя, воля,
У сиве минуле відійде недоля.
Заспіває з радощів Україна - ненька.
А на калині тій червоній защебече соловейко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366362
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.09.2012
автор: Катерина Бондаренко