Цього ранку сонце світило яскраво ,як ніколи. А часом промені досягали такого магічного кольору,що при потраплянні променів на водойми вода,здавалось,випаровувалась золотим пилком,який потім летів за покликом вітру і розмальовував своїм золотом усе навкруги.
Наступила натуральна осінь. Перелітні пташки вже почали пакувати свої валізи і готуватись до важкого, втомливого, довгого перельоту,туди, де дерева ніколи не скидають своїх шат, ніколи немає холоду і нізащо не почути дитячих вересків, коли вони з’їжджають з гірки на санчатах.
Здавалось, день цей ні для кого не обіцяв нічого поганого: було тепло,ні хмаринки у небі.
Маленька Квітлана дуже любила малювати і природу, а ще більше малювати природу. Ось сьогодні прокинувшись, побачила через вікно це чудове явище золотого ранку і вирішила закарбувати на папері цей прекрасний день.
Квітка сповзла з ліжка, змусила себе його застелити. Одягнула своє улюблене біле плаття в зелений горошок і спустилась на кухню. Там її чекав сніданок: склянка молока і два кекси з родзинками, яких вона терпіти не могла. Тому дівча вирішило, що не надто хоче їсти, і, ковтнувши молока, пішла збирати сумку у дорогу до мистецтва.
Взяла Квіта свою торбинку з великим кольоровим бантиком на ремінчику і спакувала туди свій набір юного художника, пляшечку води і пачечку печива зі шматочками чорного шоколаду.
Сьогодні вона хотіла малювати щось неймовірне. І саме тому їй пригадалась бабусина розповідь про чарівне озеро в середині лісу,що за селом. Там, де ростуть найкрасивіші квіти в світі.
Тому пішла маленька в гущу лісу. Спочатку дерева не росли надто щільно одне до одного і вона могла насолоджуватися сонячним промінням, знаходити гриби. Спілкуватися з природою, одним словом.
Але чим далі в ліс вона йшла, тим ставало лячніше. І вже не стало видно проблисків між деревами у стороні села. Саме тоді в Квітлани виникло бажання повернутися додому, але жага до прекрасного не дозволила їй цього. Після чого дівчина вирішила ніколи більше не оглядатися.
Отак йшла вона своїми малими ноженятами години дві, а може й більше,сама, нічого не знаючи про життя лісових звірів.
Але раптом перед її очима постало старезне, величезне дерево. Біля нього стояла якась старенька бабуся з довжелезною дерев’яною палицею.
Квітлана вирішила підійти і спитати дороги до загадкового озера.
- Доброго дня, — привіталась дівчина.
- О! Доброго дні, юна леді! – відповіла бабця. – Давно у наші краї не заходили такі красиві дівчатка! Що змусило тебе піти у темний, страшний ліс, начинений усілякими страхіттями і небезпеками?
- Небезпеки? Я шукаю чарівне озеро,мені бабуся розповідала про нього. Воно десь по середині лісу. Ви не підкажете мені чи далеко ще до нього. Я б хотіла його намалювати.
Бабуся похитала головою.
- Дитинко моя! Поглянь навкруги! Це і є центр лісу! Невже ти бачиш тут щось чарівне?
- Ні, озера тут точно немає. Але дивно зустріти тут вас, бабусю. Ви що. Живете у лісі? – спитала Квіта.
- О-о-о-о-о, я тут вже дуже давно. Можна сказати, що у цьому лісі я працюю.
- А ким? – здивувалася дівчина.
- Ким? А я охороняю потаємні двері.
- Потаємні двері? А де вони? І куди вони ведуть?
- Ой, скільки запитань, дитинко! – відповіла старенька. І після невеличкої паузи продовжила. – Все залежить від того, куди ти хочеш потрапити.
- І що, я зможу через них перейти до озера з красивими квітками? – запитала дівчина.
- Ці квіти називаються квітами щастя. Якщо хочеш, то зможеш туди потрапити. Але пам’ятай ,тобі дозволяється лише милуватися красою цієї місцини. Ні в якому разі не рви квітів. Інакше буде біда! – застерегла дівчину стара.
- Я зрозуміла вас! Давайте ж швидше. Де ті двері? – зраділа Квітлана.
- Ну гляди мені. Надіюся ти сумлінна дівчинка. Вперед. Тобі сюди.
Бабуся взяла свій кийок і розгорнула на дереві зарослі, за якими одразу ж почали виднітися таємні двері.
- Пам’ятай! Нічого не бери з собою! Успіху! – і бабця відчинила двері.
Квітлана зайшла в темноту старого дерева. І раптом вона почала летіти стрімголов вниз. Дівча страшенно перелякалось. Але тут вона відчула, що приземлилась на щось неймовірно м’яке, і розплющила очі.
Ох. Такої краси вона навіть уявити не могла.
Озерце з кришталево чистою водою. У ній видно, як риби у своїх хатинках піклуються про своїх майбутніх дітей.
Навколо озера росли надзвичайно красиві дерева,які своїми вітами за допомогою вітру вигравали якусь особливу музику природи. А пташки співали настільки майстерно, що здавалось, наче замість них на деревах не гнізда,а оркестрові ями.
А квіти. Квіти словами важко описати. Їх аромат був навкруги; він наповнював собою повітря і потрапляв у легені Квітлани. Від нього навіть в неї запаморочилося в голові. А колір їхніх пелюсток був ніжний,як і вони самі. І дивлячись на них,здавалось, що вони усі живі і зараз заговорять.
О! Про таке Квітлана і мріяти не могла. Вона настільки захопилася цією красою, що зовсім забула, що наказала їй бабуся біля таємних дверей. Їй захотілося чим швидше зірвати одну з квіток і почепити у своє довге волосся, щоб, повернувшись додому. Їй заздрили всі дівчата в окрузі.
І не стрималась. Зірвала чарівну квітку щастя.
І тут піднявся сильний вітер .В хатки поховалося все живе, кришталева озерна вода стала мутною, пташки зупинили свій спів, а квітки поховали голівоньки у високу траву.
Дівчина страшенно налякалася. Хотіла бігти назад до дверей, та їй там вже не було.
І тут вона побачила красиву жінку з пишним,довгим волоссям. В нарядному дорогому вбранні,але з дуже злим виразом обличчя.
- Ти! Ти порушила свою обіцянку? Невже стара не попередила тебе про те, що не можна марнувати краси природної? Ти! Як ти посміла? Тепер ти вічно будеш відповідати за цей вчинок. Будеш молити небо про рясний дощ,будеш просити ласки у проміння сонця!
- Я…. пробачте! я….я дуже захопилася красою. Я не хотіла. Я більше так не буду. – розплакалася Квіта.
- Я – царівна лісова. І вже не вперше чую такі виправдання. Адже кожна з цих квіток були такими ж неслухняними дівчатами, як ти. Тому, прощавай, Квітлано.
І перетворилася дівчина у неймовірно красиву квітку, яку ще світ не бачив: з великими білими пелюстками в зелений горошок.
І росла вона в самому центрі чарівної галявини. Її оберігала велика тополя від надмірного сонця, а метелики танцювали на її пелюстках.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366043
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.09.2012
автор: Marvelija