Просто сьогодні така погода, невчасна і навіть непрохана
Гостя стоїть за дверима, її не чекали і вже надовго.
На порозі обшарпані речі вітрами, дощами, засухами.
Мене звати... назавжди...навіть радію, що гостя!
Все починалось з простої витримки.
Завтра, сьогодні, ночі і дні пролітати так просто не вміють,
Вони щось таки залишають, наслідують попередні,
Інколи помирають у злиднях...
Граната з серця, розриває на шмаття, ганчір’я чужі сподівання...
В мене є невтомне бажання, втрати зір, слух,
Щоб не чути, не бачити, не знати — хто ви такі.
З чого зроблені твої нутрощі?!
О, невже! Невже такі, як у всіх...
Невже, все що робиш лише чужа, колись, також копія.
Нутрощі давай викинем, знайдемо в грудях солодку ваніль,
Будемо пити думки розріджені оцтом.
Ми сьогодні готуємо кисло-солодку витримку,
В яку намагались потрапити здається кілька десятиліть.
...а я одягаюсь, обв’язую шию шарфом
І починаю згадувати,
В руках тримати живі та цілющі спогади,
Цілувати власні губи,
Відображення в серці у дзеркалі,
Перебинтовувати рани негоєні,
Все тільки розпочинається...
Я люблю тебе Безсмертнеім’я!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365953
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.09.2012
автор: Ваньоха Р.