Знову сіра осінь розпустила крила.
Огорнула сумом села та міста.
Та дощем холодним геть усе накрила.
Вже немає сонця. Вже нема тепла.
За холодним ранком – невесела днина.
Тінь сховала промінь під сирим кущем.
Вітру люта хвиля листя підхопила,
Загорнула в осінь мрякою й дощем.
Сумно сходить сонце на похмуре небо.
Дивиться із жалем на пожовклий світ,
Де його проміння осені не треба,
Бо їй сниться іній та сріблястий лід.
Сіра, мокра осінь! Ти, як довга казка!
Дрібними дощами стелиш в зиму шлях.
Не турбуй журбою, як на те є ласка,
А залиш с собою, як осінній стяг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365871
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.09.2012
автор: Лунная соната