Ось уяви, що ти в самому вихорі життя:
Все навколо шумить, гука, кружляє.
І ти такий стоїш:" І я не я,
Що відбувається - і знать не знаю".
А спитати в перехожих? Простих людей?
Ні! Ти ж пихатий, носа задираєш.
Не бійся, корона не впаде,
Якщо один разочок у них спитаєш.
Звичайно, вони для тебе не рідня.
Так, холопи і мурашки.
Та щоб пиха твоя вся
Колись покарала тебе, і добряче так, назавжди!
Зрозумієш, нещасний, тоді
Що наробив і що неправильного в тобі.
І після змін я скажу тобі, що ти - це ти,
Не індивід, а справжніснька особа!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364483
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.09.2012
автор: Катерина Бондаренко