Дощ із неба ллє рікою. Дощ із неба – мов стіна.
Чому сонце заховалось? Чому доленька важка?
Сльози капають додолу. Сльози капають униз.
Це я плачу, плачу гірко. Й мої сльози – не каприз.
Вийшло сонце. Я́сне небо. А земля така вогка!
По дорогах, на асфальті, все тече дощу ріка.
На моїх щоках й долонях – лиш сліди від сліз струмків.
А думки мої вертають все назад, до світлих днів.
Літній дощ минає швидко. Літній дощ – немов міраж.
Серед сонця, тепла й квітів він – як той різкий віраж.
Як віраж для мене сльози, сльози болю і життя,
Що спочатку я́трять рани, згодом – мов жива вода.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363993
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.09.2012
автор: Тетяна Мерега