Ти не сердись,як позвоню тобі опівночі.
Уперше, за останню сотню років.
Я не прошу у тебе зараз помочі
І не наказую робити перші кроки.
Я просто захотіла твій почути голос,
Так вибач, я його забула.
В моєму світі зараз хаос.
Тобі байдуже, я відчула.
Вже час водою загасив багаття,
Того вогню,що називається кохання.
Ким була я для тебе щастям чи проклаттям?
Без відповіді це залишається питання.
Що кажеш?Маєш вже сім'ю.Вітаю.
Чи маю я когось?Ні,вільна.
Хоча,тобі признаюсь, я кохаю.
Так.Таємно, та я сильна.
Ну що ж, була рада тебе чути.
Хай щастить тобі в житті.
Але про цей дзвінок,я попрошу забути.
Це сон,що десь згубивсь на висоті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363984
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2012
автор: Катерина Пташка