Старі сороки скрекотали,
Скорившись сну, солодко спали.
Симфонії свої співали
Самотні солов’ї… Світало...
Синички скрізь собі сідали,
Сумна симфонія і скали…
Судоми суть стирають справи,
Скуштую солодощі, страви.
Сумнівні спомини, страждання
Слизькими стали сподівання,
Складаю суєту у складки,
Стаю в страшну зі страхом схватку.
Спалило сірість сонце світлом,
Сичів скорило спритно, сліпо.
Сферичним сітчастим склепінням
Спираються суворі стіни.
Створити статую, скульптуру,
Спростить суху, складну структуру,
Спинить стривожену секунду,
Сказать слова скупі і скудні.
Сивіє серце… сніжні скроні,
Сторінки скінчуються скромно,
Скорив, стоптав свою стежину,
Стріляє старість стрімко в спину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363785
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2012
автор: Олександр Обрій