Стежина втоптана до хати
Ще моїм прадідом колись.
Вона і нині може звати,
Як до могили забаривсь.
Спориш на дорогій стежині
Росте й понині і цвіте
І пліт, порослий хмелевинням,
Віночок спогадам плете.
Іду додому, як до храму,
З собою лиш одні думки…
Давно немає тата й мами
Та йду до хати залюбки.
Хоч в цьому домі чужі люди
І в хаті звичаї не ті,
Та до гнізда навічно буде,
Одна стежина у житті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362830
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2012
автор: Віталій Назарук