ПРИСВЯТА СИНАМ
Мої сини, мов зіроньки небесні,
Ще тільки мерехтять зі мною поруч,
А сяйво їх несе, неначе вЕсна
Вже назбиравши з квіт життєвий обруч.
Час невгамовний і такий космічний
Озветься крізь роки моїх дітей.
Дорога ця земна нехай не вічна,
Встає на ній могутній Прометей.
Він понесе вогонь свій між братами,
Стираючи на скронях піт гіркий…
Міфічний приклад між двома світами,
Що досі світить нам через віки...
Роки мої, набувши листопаду,
Розкриють сторінки моїх синів,
Щоб нагадати рифмами пораду,
Як треба бути разом на війні.
На тій війні, що скріплює братерство -
Пліч-о-пліч проти заздрощів усіх…
Разом долати легковажне «presto»,
В цій суєті, не гноблячи живих.
Коли ж ця людяність і добра, і висока
Теплом ростопить ненависть і лють,
Сини мої – оченька кароокі,
Пройдіть чеснотами дарований вам путь.
О.Сичьов
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362793
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.09.2012
автор: Олександр Сичов