Спадав важкий туман на плечі вулиць,
Прозорі краплі бились об асфальт,
Десь вторив дощеві приємний альт,
Здавалось, ми з тобою розминулись,
Й розбились об містка глухий кобальт.
Юрбились люди, лаялись, сміялись,
Вливались в ріки кольорових хвиль,
Розносилися на десятки миль,
Під парасолями від сірих хмар ховались,
Переживаючи і ніжне щастя, й біль.
Хто парами, а хто й поодиноко
Стікали вниз по вулиці крізь нас,
Між нас, повз нас, тамуючи глибоке
Чуття того, що їх вогонь вже згас.
Згасали й ми...Розтрощені й розбиті,
Затоптані юрбою і дощем,
Туману сірим покривалом вкриті,
Іще живі,але спустілі вщент...
Згасали й розливались по асфальту...
В кінці кінців - розтанули навік...
Хто зна? Можливо саме сум отого альту
Нас на таку безвихідність прирік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362731
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2012
автор: Сarpe_diem