Закинув голову до сонячних сплетінь,
І так дивився з мріями в обіймах.
Від нього йшла сяйлива навіть тінь,
І розплескалася по сірих стінах.
Щось дивовижне манило до нього,
Перевертало погляд низом вверх
І, незважаючи на всі перестороги,
Нещастя поглядом одним розтер.
Закинув душу у корзину неба
І сміючись подався в глиб думок,
Не буде він отак стоять в сторонці.
Перебирати пальцями замок.
Щось легкістю повіяло повільно…
І відпустило сонце погляд твій.
Уся в тобі зраділо мимовільно…
Вільно!
Без непотрібних смажених надій!
P.S. Мрій, не стій…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362701
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2012
автор: Nessie