Так магічно
лягає спочити
земля
лиш тоді,
коли вересень
поряд
розправляє
свої золоті
рукава,
а з-під них
просіває хтось
зорі...
Привигадлий птах
розказав -
то вона
своє сито
носитиме
доти,
як три місяці
геть пролетять,
а зима
стане подихом
мрій
чи свободи.
Оживає
один
від приходу її,
від
засніжених зір,
листопаду.
Інший
серцем углиб -
меланхолій потік!
...Мені
осінь болить...
Без обману...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362285
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.09.2012
автор: Ліна Біла