ПІСЛЯМОВА
Давним-давно, у мальовничому селі на Київщині народилася дівчинка з розумними очима, які майже ніколи не усміхалися. Її не розуміли ні дорослі, ні діти, тому вона розмовляла сама з собою. А коли пішла в школу і навчилася писати, стала мережити зошити наївними поетичними рядочками…
З раннього дитинства дівча не бавилося ляльками – замість цього пасла корову, годувала птицю та іншу худобу, бо мама була на роботі. У полі і в лісі вона відчувала себе вільною – ніхто не кричав, не сварив, не виховував. Вночі, коли вже всі спали, дитина читала дорослі книжки і плакала – пропускала прочитане через своє серце. Чи то народилася вона такою романтичною, чи книги такий характер сформували, але пізніше, у дорослому житті, їй це дуже заважало…
Під час навчання в інституті друзі називали її «Консуело», тому що вона втішала тих, хто попав у скруту, кому потрібна була моральна допомога, чи тих, хто страждав від нерозділеного кохання. Вечорами всі збиралися у неї в кімнаті, читали вірші, співали пісні і не помічали, як за вікном прокидався ранок…
Звичайно, принцеса мріяла тільки про принца. Але чи то кінь був не такий, чи, навпаки, кінь був набагато кращий за принца… Йшли роки і все, що відбувалося у житті, вона частіше всього довіряла щоденнику… Бувало й так, що відкривалася людям, про що не раз жалкувала… Одного разу трапилося нещастя, після чого молода жінка закрилася від людей на довгих 13 років!
Потім Бог змилувався і послав їй цікаву роботу у великому колективі. Було нелегко стартувати, довелося доказувати креативними ідеями і реальними справами, що вона неординарна і унікальна. І згодом її стали називати «наше сонечко».
А потім були довгих 7 років, коли біда йшла за бідою, і в результаті вже досить доросла жінка майже морально зламалася, але замість того, щоб замкнутися у собі, знайшла в Інтернеті рожевий сайт і нових знайомих…
Спочатку декілька місяців просто приглядалася, лише згодом почала писати спочатку переклади, а потім власні вірші, не завжди досконалі, але завжди правдиві, реалістичні, щирі, відверті, тому що мета була лише одна – спілкуватися з людьми, у яких таке ж само бачення навколишнього світу, схожі життєві принципи і світогляд…
Її твори були як своєрідна сповідь, діалог з оточуючим світом… Інколи світ ставився до неї вороже, але було й багато радісних моментів. Були такі часи, коли емоції брали верх і доводилося робити паузи…
Чомусь весь час було бажання хоч трохи змінити на краще сайт, атмосферу спілкування і навіть людей. Спроби були різні, але, як виявилося, малоефективні… Причини були суб’єктивні та об‘єктивні...
А потім настала критична точка кипіння… Відбулася відверта дискусія… Цілий день жінка йшла через діалоги з різними людьми, як на Голгофу… І що ж там відбулося на горі? Вона прозріла… Новими очима глянула на людей, що внизу, прискіпливо придивилася до себе, а потім підняла очі в небо… І відразу зрозуміла, що в минулому житті було занадто багато земного… Настав час глибоких роздумів, духовного зростання і усамітнення… Так багато раніше було сказано марних слів, зроблено чимало необдуманих, невірних вчинків… Час збирати каміння….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361554
Рубрика: Нарис
дата надходження 02.09.2012
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО