“В своєму житті маєш добре знати і хороше і погане,
в іншому випадку ти не будеш знати ні одного ні другого...”
Прокидаєшся від страшного шуму на дворі, вилазиш із під теплої ковдри, розплющуєш одне око і заглядаєш у вікно, а там ранкова темрява, йде сильний дощ, бачиш як великі краплі б'ють по підвіконню створюючи цей нестерпний шум, все сіро і похмуро. І голос лунає в голові, “Треба вставати...” Ти пробуєш згадати хороший сон, щоб хоч трошки підняти настрій, і згадуєш щось погане, і робиться ще гірше! Ти вже втратив всі бажання вставати, ти хочеш щоб цей день навіть не починався, ти хочеш знову заснути і прокинутись завтра...
Та буває все і по іншому: коли промінчик сонця пробирається крізь вікно і падає прямо на обличчя. Це малесеньке світло просочується крізь закриті вії на очах, лице кривиться та пробує відвернутись, але ніяк не можеш втекти від цього світла, стискаєш очі ще сильніше, та все дарма. І голос лунає в голові, “Який хороший ранок...”. Хочеш вставати, та все ще лежиш на ліжку, все ще із заплющеними очима, спочатку стараєшся згадати те, що снилося! Усміхаєшся, приснилось щось хороше! Ще хвилинка і ти вже думати про ароматну каву, не витримуєш і відкриваєш очі! На декілька секунд світло навкруги сліпить тебе, але так приємно... І разом з цим усім, настрій піднімається!
Ти прокинувся, першою чергою йдеш на кухню і ставиш чайник на плиту, прямуєш до ванної кімнати, вмиваєшся, відчуваєш цю велику енергію води, яка робить тебе бадьорим. Чуєш як свистить чайник на кухні, біжиш до нього і готуєш ароматну, смачну каву, насолоджуючись, невеликими ковтками, випиваєш її та йдеш далі збиратись. Коли зібрав усе що потрібно, виходиш з хати, замикаєш двері, розвертаєшся, а надворі ще низенько, над іншими будинками та деревами нависло ясне сонце, йдеш по вулиці, це розквітла весна, все навкруги світло і зелено, вже бруньки розпустились, здається настрій вже нічим не зіпсуєш...
Приходиш на роботу, і все ніби так добре, робота тобі подобається, настрій зранку хороший, та приходить декілька хвилин і ти чуєш, як по сходах тяжкою, сильною ходою піднімається твій директор. Ти його впізнаєш по ході, по звуках, відрізниш від любої іншої людини. Настроюєш себе на розмову, підтримуєш себе, та тільки відкриваються двері, втрачаєш мову. Директор починає на тебе кричати, сварити тебе, ображати, хоч ти і знаєш, що він не правий, та нічого не можеш сказати у відповідь, боїшся. Боїшся насамперед не його, а втратити роботу, втратити те, що зараз маєш. Після двох хвилин розмови, він іде, ти вже обтяжений думками, проблемами, задумуєшся, чи потрібна мені ця робота, працювати вже не хочеться, хороший настрій втрачений...
Під впливом поганого настрою чуєш дзвінок, дзвонить твій найкращий друг, ти з ним уже років десять як знайомий, багато моментів з ним перебули, і хороших і поганих. Думаєш зразу, що він тобі чимось розрадить, підтримає. Піднімаєш трубку, і чуєш, що в нього теж проблеми, він просить допомоги. Ти під впливом поганого настрою кричиш на нього, спираючись на те, що у тебе самого проблеми. Ви сваритесь... Ти кидаєш телефон, і настрій ще гірший...
Сідаєш за роботу, а вона не йде, нічого не робиться, нічого не виходить. Ти ще гірше злишся, хочеш все кинути, піти і кардинально все поміняти. Кожний дзвінок, кожна людина, кожна дрібниця тебе дратує, злить, накручує тебе тільки до гіршого. Хтось говорить про обід, а ти навіть не голодний, всі бачать, що тебе ліпше зараз не чіпати. В думках в тебе “- Коли цей день вже закінчиться...” І цілий день агресивно будуєш нові плани, жалієшся сам собі, підбиваєш себе до змін...
І ось майже кінець цього нестерпно поганого дня, ти зриваєшся, і біжиш до директора із заявою на звільнення. Сміло заходиш до нього в кабінет, сміло підходиш до його столу, і вже майже кидаючи свою заяву на стіл, чуєш звернення до себе. “О привіт, я хотів вже до тебе іти, вибачитись! Я був не правий...”. Ти стискаєш в руках заяву, так що аж мнеш її, чуєш знову “- А ти що хотів? Що це в тебе за листок?”. Ховаючи його за спину, ти відповідаєш, “- Та нічого, я просто хотів щось вас спитати...” І ти питаєш, те, що перше приходить тобі в голову, навіть те, на що ти сам знаєш відповідь. Після відповіді-допомоги від начальника, ти виходиш за двері та думаєш, що він не такий поганий, просто мабуть в нього вранці теж був поганий настрій. Все стає на свої місця. Настрій піднімається...
Ти доробляєш свою роботу, і з хорошим настроєм прямуєш додому. Відходиш декілька метрів, та згадуєш, що ти посварився із своїм найкращим другом, дзвониш йому. Він піднімає трубку і говорить, що радий тебе чути, вибачаєшся та дізнаєшся, що в нього теж все добре, все стало на свої місця, всі проблеми вирішились. Ти розумієш, що він залишився твоїм другом, ти завжди можеш на нього покластись в тяжку хвилину, він тебе підтримає. Ти стоїш посеред вулиці та розумієш, що в тебе є все, що тільки потрібно. Йдеш дальше та знову бачиш по дорозі бруньки на деревах, ті що були вранці, бачиш, як сонце вже з іншої сторони скоро буде ховатись за будинки чи дерева, бачиш як все тобі усміхається... Настрій ще більше піднімається!
Заходиш в дім, все таке рідне для тебе, відчуваєш певний спокій та порядок, роздягаєшся, готуєш невелику вечерю, вечеряєш, сідаєш на диван, включаєш телевізор, а там іде старий фільм, ти його вже декілька разів бачив, але не виключаєш його, дивишся, він в тебе асоціює певні хороші моменти. Після фільму ти вмиваєшся і лягаєш в ліжко, в думках в тебе лунає “- А сьогодні був таки хороший день...”. І з хорошим настроєм засинаєш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361437
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.09.2012
автор: Mazoh