Окрилені любов’ю летіли над землею,
Такі були щасливі, ми думали так треба,
Горіли ми сердечно, але так небезпечно,
Злетіти аж до сонця - яка ж була халепа.
Від тепла гарячого ти чомусь перегорів,
Може я занадто сильно хотіла почуттів,
Може зовсім трохи забракло ніжно-теплих слів,
Тому й не помічала, а любити ти не зміг.
Все минуло, в серці слід залишився нестерпний,
Ти, мабуть, не пам’ятаєш… та і я забула,
Але часом, так здається, біль мій нескінченний,
Знову рветься мені в душу, щоб я все відчула.
Дозволяю я собі, плакати на самоті…
Повір, я не слабка, а навіть досить сильна,
І не піддамся слабкості, примхливій гіркоті,
Бо я уже повільно стаю, як божевільна.
І дякую тобі, що стала безсердечна,
А думала колись – любов моя безмежна,
Такий п’янкий дурман… стікає знову по губах
А я не вірю, тим казково-лагідним словам…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2012
автор: Салтан Николай