І вже не болить, лише тихо, спокійно,
Підемо стежками, там вічність мінлива,
Так що ж ми хотіли, шукали? Не вірно.
Скажіть мені прямо, скажіть мені вміло.
І ранок захопить. Його не чекали,
Ти бачиш усе, так правда чи мара?
Вкажи мені світло, так хочу я знати,
Скажи мені просто, і можна, без страху.
І ранок без сонця, і ранок туманний,
Згадаймо дитинство, що всі по втрачали,
Це боляче було, і присмак від солі,
Не плачмо, не треба, лиш дюйм ще до волі.
Виходячи з дому – не бачимо світла,
А потім спитають: «Чого непривітні?»
Що ж треба сказати, давайте неправду,
Не треба душі розкривати всі карти.
Не любимо ранок, він сну нас лишає,
Тут світ без ілюзій, там мрії і хмари.
Тут боляче й страшно, там добре і тихо,
Я хочу заснути, не бачити лиха.
Пройде потім ранок, пройдуть і тривоги,
Залишить нам сірість, і радість, і сльози,
Не буде туману, і вигляне сонце,
Не буде вже ранку такого у прозі.
Людина, що очі відкриє для світу,
Побачить у снах свою душу зігріту,
І хай, що прокинулась, а мрії здійснять,
Долоні сховати в дощеві не вдасться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361263
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.09.2012
автор: Невідомська Вікторія