І коли сяде сонце за дахи
Й криваво захід небо помалює,
Згадаю знов усі свої гріхи,
Ім'я Його я пригадаю всує.
Пустих небес розхристане шатро
Над головою розкидає зорі.
Столичнеє зализане нутро
І ліхтарі, мов на жовтуху хворі.
Де вічне, добре? Де усе тепер? –
А не було! Я задихаюсь в хащах.
Порожні очі київських гетер,
Що поховались у будинках-пащах.
Бреду в дощі – сліпа серед сліпих,
Німа, глуха, і вже давно без серця.
Ще мить (пробач) – і ось мій схлип вже стих...
У пам'яті лиш очі, мов озерця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360430
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2012
автор: Анно Доміні