Страшне, як відчай, почуття,
Кохання ніби сліпить душу.
Проте немає каяття,
Терпіти біль довічно мушу.
З ним важко, але навпаки,
Без нього неможливо жити.
Це ніби течія ріки,
Якщо її лиш зупинити...
Вода із часом зацвіте,
І перетвориться в болото,
В якому вже не проросте
Тендітний, ніжний, білий лотос.
Бо тільки там, де течія,
Несе життя стрімким потоком,
Любов вселилася моя
У серці, ніби ненароком.
Проте як вийшло — назавжди,
За що безмежно вдячний долі.
Хоча страждання, як сліди,
Закарбувалися від болі.
Для щастя надто мало сліз,
Для болю досить щоб сховати.
Сльоза біжить зрадливо вниз,
Тебе не можу не кохати.
26.02.2007 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358557
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2012
автор: Мирослав Вересюк