- Знаєш, чому ти така нещасна ? Тому, що замість мостів будуєш стіни. Непробивні, міцні стіни. А коли хто-небудь намагається достукатись до тебе, ти стаєш колюча, немов кактус, і встромляєш у кулаки, які намагаються зруйнувати твої стіни - занози.
- Намагаючись розбити мої стіни, ви розбиваєте мене. Навіть не усвідомлюючи своїх дій. Не здогадуючись про те, що всередині мене все кровоточить.
- Ти думаєш, що ще кровоточить ?? НІ-і-і-і-і !!!! Вже давно почало гнити.
- Ну тоді жити залишилось ще трохи.
- Жити ? Твоє життя вже давно перетворилось на існування.
- Якщо так, то я, напевне, бажала б стати стрілками у твоєму годиннику, і жалюгідно цокати та гнати час вперед.
- Чому не хочеш стати струнами на скрипці чи віолончелі ?
- Вони в будь-яку мить можуть обірватись. Хоча, можна було б мріяти стати музикою між цими струнами...
- А стрілки годинника стануть...
- Я пізнаю вартість часу. Він зупиниться, і тоді я буду захлинатись у вічності. Це краще, ніж слухати скрип обірваних струн...
08/03/11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358062
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.08.2012
автор: Злата Конгсберг