-----------------------------------------
І
Остання щогла вічність як втонула,
Ще й недостойна - лишень із човна.
Давно перебрано усе під мулом,
Чаша терпіння витекла сповна..
Безсило, тихо ковзає морська гладь,
Бездонних сил зосталося катма.
Та намір тліє: вже раз занепадать -
То вдіять це ніяк не задарма.
І вибір ставсь на недалекий берег,
Де височів прадавній бастіон.
Йому випав цей нещасливий жереб,
Що прирікав фортецю на схорон..
ІІ
Гранітні скелі сколисали вежу,
Час, битви, море - довершили гарт.
Та старий форт своє уже відстежив,
Тепер він був колишній авангард.
Давно забрали звідтіль і гарнізон,
Нема стягів, арсенал - понурий.
Поринув замок в нечулий напівсон..
Лиш один вояк вартує мури.
Зосталося тиждень перебути пост,
Кине він:"Прощай!" - в напрямі бійниць.
Та коли це з морем дивне щось сталось:
Темрява зійшла до людських зіниць.
ІІІ
Спопеліло небо, зчорнилась вода,
Навісніє й знов - падає навзрид.
Непокинув посту одинак-солдат,
Шторм вже закида хвилі на бескид.
Взявши висоту гамує одну мить,
Свистом промовляє:"Я єсьм Море!".
Воїн непорушний, тілом не тремтить:
"Я єсьм Вартовий!" - погляд говоре.
Невимірний безум вщент змиває форт,
Й давлять море корчі макабричні..
Помира дух моря, вже немає спроб:
Воїн переміг - стояв довічно..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357638
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.08.2012
автор: Tea-break