Я воюю сама з собою,
Але, поки що – зазнаю поразки…
Мені не можна – а я сумую
І потопаю в обов’язку пастці.
Треба жити. Забути. Якось.
Перемріяти. Переждать…
Не шукати знайомих обрисів,
Хоч і сьогодні не можу спать…
Треба вижити! Пам'ять – жалить
Тим, що мусило і не було.
Тільки ж травень – а сонце палить,
Немов це останнє його тепло!
Нескоренності нотка тремтить у голосі:
Могло б все бути, якби було…
А тепер – не живу – воюю сама з собою. Якось.
Стужу на дощах своїх губ тепло.
Королева – підданка королю!
Аби ж знав хто, чому заздрить.
Я до ночі воюю сама з собою -
Але поки що – зазнаю поразки…
Переборюю, БО ТРЕБА ТРИМАТИ МАРКУ!
07.05.12 22.52
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357325
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 14.08.2012
автор: Аліна Шевчук