Сіра земля, сірі хати, сірі люди.
Ніби примари, сомнамбули. Тиша...
Три чорні вершники неквапно крокують.
Вже близько вони. Ближче. Ближче.
Перший поглядом заморожує душу,
дотик другого виснажує тіло.
Невпинність вершників ніщо не порушить.
Пройшли вже Донбасом, їдуть Поділлям.
Двоє- попереду, а за ними- третій
зусмішкою кривавою на вустах.
Цього вершника йменували Смертю,
другий був Голод, а перший- Жах.
Очі їх- вирви. Подивився і згинув.
Жага їх до вбивства не знає меж.
Зайшлася в корчах вся Україна.
Та стала згарищем... Без пожеж.
Притишились вулиці, хати, повітки.
Здіймають куряву холодні вітри...
Кажуть, пекельне число- три шістки,
неправда- пекельне число тридцять три.
2001 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357149
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 13.08.2012
автор: посполитий