Як люди жили без зв’язку? Останнім часом я доволі часто задаюсь цим питанням. Я дитина того покоління в якому слово «розлука» неможливо відчути в повній мірі. Зараз якщо і захочеш сховатись навмисно – не вийде. Люди пов’язані тисячами ниточок, містків і обов’язків, їх важко порвати, а проблема постає скоріш в силі волі, силі духу.
Не зважаючи на це, тепер, як не дивно, я відчуваю себе абсолютно безпорадною в нинішньому світі химерних з’єднань і переплетень. Наче втратила ту саму ниточку до тебе, чи так, наче між нами велетенська прірва, а міст який був єдиною надією на зустріч зруйнований… І ось, я стою над прірвою і, вдивляючись в твій нечіткий силует, кричу чимдуж, що потрібно шукати якийсь інший вихід, можливо піти в обхід, але нам неодмінно треба триматись одне одного, не згубитись… Ти мовчиш, розвертаєшся, йдеш, а далі і зовсім зникаєш в глибині свого берега. А я стою і не рушаю, не знаю як чинити далі, не розумію, що ж для себе вирішив ти. Можливо, ти все ж пішов в обхід, і мені просто потрібно йти тобі на зустріч. Звісно навмання, тож на те, щоби знайти одне одного нам знадобиться час, але ж зустрівшись ми будемо щасливі, і цей час не виявиться марно згаяним. А якщо ні? Якщо ти пішов в глиб свого берега, щоби продовжувати жити так ніби мене і не було. Ти не схожий на людину, яку лякають складності, але з іншого боку життя можна і не ускладнювати, йти легшим шляхом і бути цілком задоволеним. Ти мені нічим не зобов’язаний і вільний у своєму виборі. Тому мені страшно іти тобі на зустріч… Якщо все ж піду, витрачу купу часу, а в кінці шляху виявлюсь тобі непотрібною, погодся, що це нерайдужна перспектива. І я страшенно не хочу виявитись тобі непотрібною, чужою, зайвою. Але як же довести, що я варта часу, усіх складнощів, що не підведу. Міст знищено і можливості зведено до нуля. Така непотрібна нікому, незрозуміла ситуація. А може зразу в прірву? І не задумуватись про те як будувати життя далі? Не вийде… Зупиняє думка про те, що ти можеш зараз іти до мене, а я просто не можу з тобою так вчинити. Я не можу примусити тебе сумувати, це було б несправедливо. Я не можу вчиняти з тобою погано, це неправильно. Що ж, тоді в обхід, а там по ситуації… 3.11.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356827
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.08.2012
автор: violetta