მეგობარი…

Нам  завжди  є  про  що  розказати,  просто  ми  не  завжди  розказуємо  про  все  що  відчуваємо.  А  сьогодні  я  напишу  всього  кілька  слів,  знову  взявши  до  рук  твій  червоний  олівець  безсоння.  Мимоволі  згадала  той  сонячний  і  беззмістовний  день,  коли  мої  очі  побачили  твій  світ.  Він  здавався  таким  безшумним,  безперервним,  безсумнівним.  Покорена  -  ось  що  перше  промайнуло  в  моїй  голові.  І  почалось  життя.  Не  забуття  минулого,  а  повне  його  викорінення.  Вердикт  був  винесений…  Закохана!
Почувши  діагноз  недовірливо  вдивлялася  у  дзеркало  вишукуючи  зміни  на  тілі.  Демаркація  розуму  поступилась  домінуванню  серця.  Перепади  настрою  ,  надмірна  робота,  вправність  відштовхувати    свої  ж    думки,  було  прокоментовано  як  невиліковність.  В  добавок  до  всього  цього,  лікар  з  непритаманною  йому  насмішкою  кинув  в  слід:  «Серце  реставрації  не  підлягає».
Чи  хворіла  я  цією  закоханістю?  Я  й  сама  точно  не  скажу.  Скоріше,  я  не  знала  про  неї  нічого.  Я  подалася  в  інтернет,  шукаю  спільні  симптоми  та  способи  лікування.  Та  все  було  марно.  Серце  не  відчувало  всього  того,  що  так  прекрасно  описували  незнайомці.  Відчуття  з  дня  у  день  ставали  винятковими,  виростали  і  залишали  відбиток  на  усьому  тому,  що  раніше  належало  тільки  мені.  Ця  закоханість  відмежовувала  від  реальності,  поглинаючи  всю  мене.  
Чи  відчувала  я  таке  раніше?  Так.  Щось  близьке,  та  водночас  зовсім  інше.  Не  було  в  кожній  клітинці  ейфорії,  бажання,  метеликів  та  інших  дурниць,  як  зараз,  була  біль.  Ні  пустоти,  ні  відчаю,  просто  сильно  пожираюча  біль.  Кожне  слово  любові  холодило  кров,  випікало  з  середини  душу  до  останньої  сльози.
Не  любити,  тому  що  рано  чи  пізно  ми  прагнемо  затримати,  поневолити  чи  привласнити  кохання,  а  це  неможливо.  Тому  з  того  часу  я  занадто  часто  не  говорю  слово  «Люблю».    Завжди  здавалось  що  любов  і  відчуття  залежності  можна  перерости,  та  це  не  так.  Ні  час,  ні  втеча  не  дарують  мені  забуття.  Своє  спасіння  я  знаходжу  в  тобі  Моє  життя!  Моє  все!  Моє  я!  Генецвале,  мій  коханий  Генецвале.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356763
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2012
автор: Lesyunya