Нічний метелик, про якого я хочу розповісти, був слухняним учнем у школі нічних метеликів. Там навчали, що треба любити темряву ночі і цінувати кожну мить життя, шукаючи краплини нічної насолоди, адже життя нічних метеликів таке коротке… У цій школі також застерігали, що до світла летіти не можна, бо світло приносить страшну передчасну смерть!
І жив метелик, як всі, аж поки несподівана зустріч не змінила його життя. На листочку, де наш метелик присів відпочити, він побачив іншого метелика. Його білі крильця були помітні навіть у нічній темряві.
—Ти хто?—запитав Нічний метелик.
—Я метелик.
—А чому ти інший?
—Це тому, що я літаю, коли настає день…
—А що таке день?
—Це коли світить ласкаве Сонце, навколо багато світла і повсюди розквітають прекрасні квіти усіляких кольорів…
—А хіба світло—це добре?—здивувався Нічний метелик.
І тоді метелик, який бачив день, розповів Нічному метелику багато дивовижного. Найбільше йому сподобалась розповідь про Сонце, бо Воно було добрим і дуже дбайливо піклувалося про всіх, навіть про нього, маленького Нічного метелика!
І тому він засумував, бо знав, що міра його життя—лише одна ніч! А йому дуже сильно хотілося побачити Сонце. Білокрилий метелик намагався утішити друга:
—Подивися вгору! Там є маленькі зірочки… Сонце схоже на них, тільки Воно—велике і гаряче.
Нічний метелик деякий час захоплено розглядав зірки.
—Тепер я сам бачу, що світло—добре і прекрасне!!! Я відчуваю, що дуже люблю Сонце, хоча ніколи Його не бачив. Я люблю Його більше, ніж солодкий квітковий нектар…
Він схвильовано затріпотів крильцями:
—Друже, я дуже вдячний тобі, що ти повідав мені правду про світло, про день, про Сонце… А чи ти можеш показати мені, звідки приходить Сонце?! Я хочу полетіти Йому назустріч. Я вірю, що встигну Його зустріти, перш ніж закінчиться ніч мого життя.
Білокрилий метелик вказав йому дорогу, щиро радіючи за свого друга:
—Щасливої мандрівки! Я вірю, що ми ще зустрінемось…
І нічний мрійник полетів назустріч Сонцю. Він мав превелике бажання побачити Сонце, і це додавало йому сили та наснаги в польоті. Враз метелик побачив сонце, яке зависло на високому чорному стовпі. Навколо нього кружляло й дзизкотіло багато мошок, метеликів, комарів та інших мешканців ночі.
Нічний метелик теж почав кружляти разом з усіма, радіючи що так швидко зустрів Сонце. Але його маленьке сердечко підказувало йому, що тут щось не так. І він згадав, як білокрилий метелик розповідав про Сонце: Воно живе, рухливе, ласкаве! А це сонце чипіло на одному місці і його світло було холодним.
Тому Нічний метелик полетів далі. Він відчував себе зовсім маленьким серед бездонного простору неба. Коли в польоті йому ставало важко, він дивився на зірочки, які підбадьорювали його своїми мерехтливими промінчиками. І знов пригадував оповідку свого друга про день, про чудові пахучі квіти, про Сонце, Яке любить і дбає про всіх…
Несподівано він побачив багато світла, яке лилося з якогось отвору в темній стіні. «Може тут є дорога до Сонця?»
І малий мандрівник відважно влетів у відчинене вікно. Тут було тепло, затишно і пахло квітами. Стомлений метелик кружляв над букетом квітів біля настільної лампи. Дівчинка, яка читала книжку, здивовано підвела голову:
—О! Який в мене нічний гість! Ти хочеш жити на моїх квітах?
Метелик згодився і сів за букет. Сили покидали його. Він дуже зголоднів, тому почав шукати в квітах краплинки солодкого нектару, щоб поїсти. Але чомусь ці краплинки були не солодкі, і вони додали лиш втому, яка заволікала його оченята.
—Гарний нічний метелик! І який великий! Як добре, що ти прилетів! У мене в колекції ще такого немає… Ти будеш найкращим! —дівчинка тихенько наспівувала незрозумілі слова.
Але враз серце метелика відчайдушно забилося: «тут Сонця немає!!! І якщо я залишуся тут, то ніколи не зустріну Того, Кого дуже сильно люблю…»
Тому він з останніх сил стріпнув крильцями і вилетів у вікно. Теплий вітер підхопив його на свої дужі крила і далі вони вже летіли разом.
А ніч відступала, даючи місце світанку. І маленький мандрівник з радістю побачив на сході перші промені Сонця. Він летів і вірив, що його мрія здійсниться!
Нічний метелик готовий був загинути у променях гарячого Сонця, аби тільки побачити Його і відчути Його дотик. Він ще не знав, що нічні метелики, які прилітають до Сонця, не гинуть! Вони просто стають МЕТЕЛИКАМИ СВІТЛА!!!
2012р.
*****************************
Боже Слово для роздумів:
Щоб випробувана віра ваша виявилася вартіснішою золота, яке гине, хоча й вогнем випробуване, на похвалу, і честь, і славу у з‘явленні Ісуса Христа,
Котрого, не бачивши, проте любите, і Котрого, донині не бачивши, однак віруєте в Нього, радієте радістю невимовною і преславною,
Досягаючи кінця віри вашої – спасіння душ. (1Петра 1:7-9)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356084
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.08.2012
автор: Галина Левицька