Цегла в грудях б'ється, глина, шлакоблоки,
Що завгодно, справді, тільки не любов.
Характерно цьому лиш логічні кроки,
Пристрасних ніколи він не вів розмов.
Дивно говорити іншій: "я тебе кохаю",
Я й себе частенько більше не любив.
Правду розрізавши на гострющім краю,
Присмаком надії не одну згубив.
Файно жити рівно, тут лиш висота є,
А якщо і плінтус - теж не сильно зле,
Бо про це ніхто Вам більш не нагадає,
А життя стабільне схоже більш на злет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355746
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2012
автор: Андрій Конопко