Недосяжності роси первісного ранку
Обросили гарячі клітини сердець.
І джерельного блискоту безперестанку;
Цього ніжного шуму, цей вічний вінець.
Що ж узавтра, у світі ще литися буде -
У зазублинах час, не відпустить назад.
Та знаходячи шлях, сюди з спрагою, люди
Не беруть з джерела ні брехні, ані вад.
Його краплі чекали цю мить скільки років,
Розуміючи кожного: спека і шлях.
Прохолодою звершить надію у спокій
Безневинно-прозора вода в струменях.
Її легкість наповнює й сила – привітно.
Дивовижна землі і щаслива сльоза.
І розмішує променем сонячне світло -
Цей красивий танок із води вислизав.
Не спіши, доторкнися і завтра ще буде
Завжди втоне в ній спрага і зникне журба.
Прохолода, й повітрям наповнивши груди -
Розумієш – інакша, бо йде боротьба.
липень, 2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355646
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.08.2012
автор: Андрій Гагін