ти ховаєш себе за тоною мокрих складів і болю
замотуєш підсвідомість свою в клубок на вузли
ти всі свої безглузді вчинки спихаєш просто на долю
а потім так безнадійно намагаєшся від неї втекти
римуєш все те що відчуваєш на дотик душею
розрідженою кровю замість пера гострені голки
і всі ось ці думки закінчуються словом «самотньою»
а на зап’ястях стискають підпухлі ланцюгом жилки
ти сумуєш за кимось кого стирає кінцівками дощ
і кілометри почутів так вливаються в завтра
і все тобою сказане на дні стоптаних підошв
все немає значення і навіть недочитана мантра
лиш тонна спогадів лоскочуть лімфатичні вузли
і сни що й подосі сняться тими темними ночами
в них він ти і всі думки «а ми могли»!
але все це ніщо ,
нічого нема лиш пустота що живе між цими рядками…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355635
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.08.2012
автор: MADLEN