Вона знала його всього лиш два тижні,
Але запам'ятала його запах ранкової свіжості.
Думаєш це просто збіг, нещасний випадок?
Не може плакати, хоч вже не витримує потягу ніжності.
Вона не знала кохання і пристрасті,
Та чомусь не втримала душу у клітці манірності.
І кожен день вона чекала їхньої зустрічі,
Щоб побачити знову, почути голос сонцем пробуджений.
Які слова!? Вони не допоможуть.
Не хотіла казати, змовчала зменшивши потужність.
Залишалось кілька днів, а їй залишалось мовчати.
Вона мріяла читати його думки, бо іноді хотілось кричати.
В його присутності тьмяніло небо зоряне,
Їй більше всього хотілось, щоб він був поряд з нею.
І коли це ставалось, вона втрачала свою впевненість,
Серце кололо, здавалось - вже при смерті.
Не хотілось говорити в його присутності,
Тільки б слухала голос і відчувала дотики.
А він може й знав, що вона закохалася,
Але втратити гордість його его побоялося.
І коли прийшов час прощатися,
Вона не знала до кого звертатися.
Її думки з почуттями зливалися,
Вона не знала як підійти, як зізнатися.
А йому взагалі це не треба було,
Він був ще молодий і не догуляв свого.
Вона втратила шанс, заховалася в страх,
Все змінилось: "Давай, до побачення!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2012
автор: Kate