Чорна муха на білій стелі,
По стіні повзе таракан.
Я валяюсь п’яний в постєлі.
На столі пустотєлий стакан.
І ковбасить мене не на шутку.
Ну зачєм било столько бухать?
І урчить непонятно в желудку…
Шо за дрянь, растуди твою мать.
Я не можу так більше бухати.
І не можу так жить, шоб нє піть.
Ну почті шо, як Гамлєт, рішати.
Тільки так: то лі жить, то лі піть.
Жити в нашому врємєні трезвим
Даже дьявол був би не рад.
А як пити- то швидше болєзні
У могилу зведе сурогат.
Не виносіт душонка поета,
Не видержує інтєлігент .
Жизнь пройшла незамєтно й нєлєпо,
Бо родивсь в неудачий момент.
У момент панування цинізму
І господства златого тільця
Для строїтєля комунізма
У запоях не видно кінця.
Ошибався дєдушка Ленін
Та і Маркс , відать, ошибавсь.
Комунізм походив по Європі,
А до нас ні фіга не добравсь.
Повернувся назад з півдороги,
А до нас йому не з руки.
Бо у нас- поганенькі дороги.
Та і люди- то- сплош дураки.
Так що буду жити і пити,
Раз не сів в уходящий вагон.
Іще можна вєдь якось прожити,
Поки в селах женуть самогон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355292
Рубрика:
дата надходження 05.08.2012
автор: посполитий